Download
Правила безпеки та можливості отримання
Adobe Acrobat Document 193.3 KB
Download
Посібник Розбудова миру.pdf
Adobe Acrobat Document 1.3 MB
Download
Тренінг для учнів.PDF
Adobe Acrobat Document 1.1 MB
Download
Робочий зошит.pdf
Adobe Acrobat Document 826.8 KB
Download
На допомогу медiатору.pdf
Adobe Acrobat Document 83.7 KB
Download
Методичні розробки.pdf
Adobe Acrobat Document 715.4 KB
Download
Для тренера.pdf
Adobe Acrobat Document 593.5 KB
Download
карткаіндивідуальногосупрповоду.pdf
Adobe Acrobat Document 198.1 KB
Download
Небезпечні квести.pdf
Adobe Acrobat Document 308.4 KB

Програма тренінгу емоційної компетентності для практичних психологів

за матеріалами Забаровської С.М.

Мета: сприяти формуванню емоційної компетентності практичних психологів.

Завдання:

1.    Познайомити з поняттями емоційного інтелекту та емоційної компетентності.

2.    Актуалізувати знання про емоції та почуття, розглянути їх диференціацію та класифікації.

3.    Сприяти розвитку навичок рефлексії, усвідомлення, розпізнавання та вираження власних емоцій і почуттів.

4.    Сформувати вміння свідомого регулювання власного емоційного стану через засвоєння окремих прийомів саморегуляції.

5.    Навчити ідентифікувати емоції інших людей, проявляти емпатію у стосунках.

6.    Формувати здібність фасилітативно впливати на вираження емоцій іншими людьми.

Оптимальна кількість учасників: 8-15 осіб.

Тривалість тренінгу: 8 год.

Обладнання: стільці у кількості учасників тренінгу, фліп-чарт, ноутбук, проектор, аркуші паперу формату А1 – 2 шт., папір формату А4 – 1 пачка, іграшковий м’ячик чи м’яка іграшка, кольорові олівці, ножиці, клей ПВА, комп’ютерна програма MIMIKA 3, записи мажорної (10 хв.) та мінорної (30 хв.) мелодій.

Розміщення учасників: учасники тренінгу розміщуються на стільцях по колу в просторій кімнаті.

 

1. Вступне слово

Ведучий вітається. Називає ім’я, на яке до нього звертатися. Озвучує назву та мету тренінгу. Обґрунтовує актуальність даного тренінгу.

„Емоційна компетентність є важливою властивістю практичного психолога, яка є необхідною для виконання професійної діяльності, так і для збереження та підтримання власного психологічного благополуччя. На жаль, освіта, яка здобувається психологами, не передбачає розвитку емоційної сфери спеціаліста. А практика вимагає вміння розпізнавати, усвідомлювати, розуміти та керувати своїми емоціями, почуттями та емоційними станами інших людей. Від такої здібності залежить ефективність надання практичної допомоги клієнтам, зокрема, при здійсненні психологічного консультування, проведенні тренінгової, корекційної та розвивальної роботи. Емоційна компетентність є однією з умов запобігання стресу, емоційному вигоранню спеціаліста, сприяє конструктивному вирішенню конфліктів, передбачає вміння стабілізувати свій емоційний стан у складних ситуаціях професійного та особистого життя.

У ході тренінгу ми розглянемо поняття емоційного інтелекту та емоційної компетентності, згадаємо поняття емоцій та почуттів, їх класифікації, навчимося точно диференціювати емоції й почуття. У дослідженнях з’ясовано, що практичні психологи мають труднощі в розумінні власних емоцій та в управлінні ними, тому нашу роботу спрямуємо на розвиток, перш за все, навичок рефлексії та саморегуляції”.

 

2. Знайомство

      Мета: познайомити учасників групи, сприяти розвитку емпатії, чутливості до себе та один до одного, рефлексії та навичок саморозкриття.

Учасники об’єднуються в пари з колегою, який сидить поруч. Завдання учасникам: зібрати інформацію про партнера за орієнтовними питаннями та представити його групі від першої особи з максимально можливою чутливістю до індивідуальності партнера. Завдання партнера, якого представляють, –  зосередитися на своїх емоціях, усвідомити причини виникнення саме цих емоцій, записати усвідомлення про себе. Час на інтерв’ювання одного учасника з пари – 3-5 хвилин, на представлення групі – 3 хвилини.

Перелік орієнтовних питань:

-         Як хотів би, щоб називали у групі?

-         Який має досвід участі у подібних тренінгах?

-         Чим зацікавила участь у даному тренінгу?

-         Як себе почуває в цій групі? Як вважає, з чим це пов’язано?

-         Чим розчарований у своєму житті?

-         Чим задоволений у житті?

-         Які емоції та почуття найчастіше переживає?

-         Які емоції та почуття хотів би „додати” у своє життя?

Рефлексія вправи:

-         Які емоції та почуття з’явилися в ході бесіди в парах, у ході представлення вас групі? Чим це пояснюєте?

-         Чи достовірно вас представили? На скільки (у %) правильно відтворено інформацію  про вас?

-         Що було легше (важче), говорити у першій особі про іншого чи слухати від когось про себе? Які у зв’язку з цим усвідомлення про себе з’явилися?

Учасники відповідають за бажанням (або по колу).

 

3. Правила роботи групи

Ведучий обґрунтовує необхідність прийняття правил групової роботи та мотивує учасників до їх прийняття. „Давайте проаналізуємо виконання першої вправи і дамо відповіді на ряд запитань:

-         Які емоції та почуття виникали в ході роботи? Чи легко було про них говорити? Чому?

-         Чи всі були однаково активні й однаково відверті? Чому?

Наш тренінг передбачає певний ступінь саморозкриття й щирості. Ми сьогодні будемо говорити про особисте. Щоб учасники тренінгу почувалися більш комфортно й вільно, група має прийняти декілька найважливіших правил. Їх не повинно бути багато, щоб запам’яталися, і вони мають бути найважливішими. Їх дотримання є обов’язковим для кожного учасника.

-         Які правила є необхідними?(Учасники називають можливі правила)

-         Які правила з названих будемо приймати?”

Можливі варіанти правил:

-         „конфіденційність та нерозголошення особистої інформації про учасників”;

-         „повага та толерантність до інших”;

-         „не оцінювати та не осуджувати”;

-         „не говорити про присутніх у третій особі”;

-         „правило „Стоп” (саморегуляція рівня саморозкриття);

-         „давати і чути зворотній зв'язок”.

Учасники групи називають правила, а ведучий записує на великому аркуші паперу (на дошці, фліп-чарті). Записуються лише ті, з якими погодилася більшість учасників. Оптимальна кількість правил становить до п’яти. Ведучий пропонує по колу проговорити кожному учаснику репліку: „З правилами згоден (згодна), зобов’язуюсь дотримуватися”. 

 

4.Очікування

      Ведучий пропонує учасникам тренінгу висловити очікування від участі в ньому. Учасники по колу або за бажанням висловлюють свої очікування. Ведучий уточнює для себе запити та занотовує собі в записник.

 

5. Вправа „Категорії”

      Мета: налагодити взаємодію між учасниками групи, підсилити почуття приналежності до групи.

      Учасники стоять у колі. Їм пропонують вільно походити по кімнаті і зробити кілька простих гімнастичних вправ для зняття напруги в тілі. Ведучий називає певну категорію. Завдання учасникам: об’єднатися в групи згідно з цією категорію.  Об’єднатися необхідно дуже швидко. Після утворення груп кожна з них виражає свою категорію певною метафорою:  груповою фігурою, піснею, танцем, віршем тощо.

      Категорії:

-         пора року, якої народився;

-         колір очей;

-         хобі чи улюблене заняття;

-         найважливіша життєва цінність.

Рефлексія вправи:

-         Як себе почували під час створення, представлення метафори?

-         Які емоції виникали?

-         У чому вбачаєте причини виникнення саме цих емоцій?

 

Підтема „Емоційний інтелект та емоційна компетентність”

6. Вправа „ІQ-EQ”

Мета: виявити уявлення учасників групи про емоційний інтелект та сформувати асоціативний ряд із цим поняттям.

Учасники висловлюють свої асоціації з поняттям „інтелект” (ІQ) та „емоційний інтелект” (EQ).  Ведучий записує ці асоціації у два стовпчики на великому аркуші паперу. Потім учасникам пропонують об’єднатися у дві групи, у залежності від того, що в них, на їх думку, переважає: „ІQ” чи „EQ”. Коли групи утворилися, їм дають завдання: скласти список своїх сильних та слабких сторін, що проявляються в  житті та професійній діяльності у зв’язку з переважанням  „логіки” чи „емоцій”. Ці списки презентують по одному учаснику від команди.

Рефлексія вправи:

-         Що нового я про себе дізнався?

-         Яку здібність (ІQ чи EQ) варто розвивати? Для чого?

-         Як можна розвивати ці здібності?

Учасники записують свої усвідомлення та висновки.

 

7. Інформаційне повідомлення „Поняття емоційного інтелекту та емоційної компетентності”

      Мета: сформувати наукове уявлення про емоційний інтелект та емоційну компетентність, познайомити з концепціями емоційного інтелекту, здійснити аналіз його складників.

      Поняття  „емоційний інтелект” з’явилося в психологічній літературі з виходом у світ відомої монографії Говарда Гарднера „Frames of mind” у 1983 році. У ній фактично вперше було дано визначення поняття „емоційний інтелект” у двох його формах репрезентації: міжособистісній та внутрішньоособистісній. Під міжособистісним емоційним інтелектом він запропонував розглядати спроможність людини розуміти інших людей, усвідомлювати мотиви їхньої діяльності, ставлення їх до роботи, вирішувати, як краще співпрацювати з цими людьми. Для поняття внутрішньоособистісного емоційного інтелекту він бере за основу властивість людини, спрямовану на себе: спроможність формувати точну адекватну модель власного „Я” та використовувати цю модель, щоб ефективно функціонувати у житті [29, с.5].

      Сьогодні дослідники виокремлюють дві основні моделі емоційного інтелекту: модель здібностей та інтегративну модель. 

      На початку 1990-х років емоційний інтелект досліджували Дж. Майєр (професор Нью-Гемпширського університету) і П.Саловей (професор психології і декан вищої школи наук і мистецтв Йейльського університету). Вони визначили емоційний інтелект як здібність сприймати і пояснювати емоції, регулювати свої емоції та емоції інших. Їхня модель емоційного інтелекту належить до „моделей здібностей”, в якій він розуміється як набір здібностей.

      Вони розглядають такі компоненти (гілки) емоційного інтелекту:

1 компонент: сприйняття, оцінка і вираз емоцій:

а) здібність ідентифікувати емоцію у фізичних станах, відчуттях і думках;

б) здібність ідентифікувати емоції інших людей у картинах, художніх творах, через мову, звук, прояви та поведінку;

в) здібність точно виражати емоції і потреби;

г) здібність розрізняти точні/неточні, дійсні/недійсні вирази почуттів. 

2 компонент: використання емоцій для підвищення ефективності мислення і діяльності:

а) використання емоцій для спрямування уваги на пріоритетні для мислення речі, спрямування уваги на важливу інформацію;

б) використання яскравих і доступних емоцій як допоміжних засобів мислення і пам’яті;

в) використання емоційних коливань настрою для зміни перспективи індивідуумів (від оптимістичної до песимістичної) і для розширення багатоманітності можливих точок зору на певні події;

г) актуалізація в себе тих емоцій, які сприяють вирішенню певних завдань.

3 компонент: розуміння й аналіз емоцій:

а) здібність до маркування емоцій та їх вербалізації; розуміння різниці між відмінними за назвою, але близькими за змістом емоціями;

б) здібність інтерпретувати значення зміни емоцій, розуміння причинно-наслідкових зв’язків;

в) здібність розуміти комплекс почуттів чи суміші почуттів;

г) здібність розпізнавати неочікувані зміни емоцій.

4 компонент: свідоме управління емоціями:

а) здібність залишатися відкритим для почуттів, як приємних, так і неприємних;

б) здібність свідомо звертати увагу чи відволікатися від емоцій, у залежності від оцінки їх інформативності чи корисності;

в) здібність до свідомого контролю своїх і чужих емоцій;

г) здібність управляти своїми і чужими емоціями.

      Другий тип моделей емоційного інтелекту – змішані моделі. Вони інтерпретують його як складне психологічне утворення, яке має і когнітивну, і особистісну природу. До цього типу належить модель ізраїльського психолога Р.Бар-Она. У 1980 році він уперше вводить термін „емоційний коефіцієнт”. Емоційний інтелект він розуміє як сукупність не когнітивних (емоційних і соціальних) здібностей, знань і умінь, що впливають на можливість індивіда успішно відповідати вимогам навколишнього середовища і протистояти його тиску. Модель емоційного інтелекту Бар-Она складається з 5 сфер і 15 шкал.

1.     Внутріособистісна сфера – здібність розуміти себе й управляти собою, куди він відніс самоаналіз (здібність розпізнавати, що ви відчуваєте і чому ви це відчуваєте, і усвідомлювати дію, яку ваша поведінка здійснює на оточення), асертивність (здатність відкрито виражати свої думки і почуття, бути твердим і захищати свою точку зору), незалежність (здібність спрямовувати і контролювати себе), самоповагу (здатність визнавати свої сильні та слабкі сторони і мати добру думку про себе) і самореалізацію (здатність реалізовувати свій потенціал).

2.     Міжособистісна сфера – здібність взаємодіяти з іншими людьми – включає в себе емпатію (здібність розуміти, що люди можуть відчувати і думати), соціальну відповідальність (здатність співробітничати з іншими людьми), міжособистісні стосунки (уміння встановлювати й підтримувати стосунки).

3.     Сфера пристосування чи адаптації – здібність бути гнучким і реалістичним – включає в себе адекватну оцінку дійсності (здатність бачити речі такими, якими вони є насправді), гнучкість  (здатність узгоджувати свої почуття, думки і дії з умовами, що змінюються), уміння вирішувати проблеми (здатність визначити проблему і потім перейти до створення й виконання ефективного, відповідного рішення).

4.     Сфера вміння справитися зі стресом – здібність витримувати стрес і контролювати свої імпульси – включає в себе здатність залишатися спокійним і сконцентрованим, конструктивно протистояти несприятливим подіям і здатність відкласти спонуку до негайної дії.

5.     Сфера загального настрою – здібність підтримувати реалістичну позитивну установку й бути задоволеним життям, приносити задоволення собі та іншим.

Термін „емоційний інтелект” став загальновживаним після виходу праці Д.Гоулмана  „Емоційний інтелект” у 1995 році. Синонімічно до цього поняття Д.Гоулман використовував поняття „емоційна компетентність”. На його думку, емоційна компетентність має два основні складники: особиста компетентність (сюди входять розуміння себе, саморегуляція і мотивація) і соціальна компетентність (охоплює емпатію і соціальні навички).

1.     Розуміння себе – знання власних станів, переваг, ресурсів та інтуїції: емоційне розуміння себе (розуміння власних емоцій та їх наслідків); адекватна самооцінка (знання власних сил та меж); упевненість у собі (правильна оцінка власних достоїнств та здібностей).

2.     Саморегуляція – управління власними внутрішніми станами, імпульсами, ресурсами: самоконтроль (контроль над емоціями та імпульсами); надійність (відданість нормам честі та чесності); сумлінність (відповідальність за свої дії); пристосованість (гнучкість за необхідності змін); відкритість новому (готовність працювати з новою інформацією та новими підходами).

3.     Мотивація – емоційні тенденції, які управляють чи полегшують досягнення цілей: мотив досягнення (прагнення до поліпшення чи вдосконалення); обов’язковість (відданість цілям групи чи організації); ініціатива (готовність використовувати всі можливості); оптимізм (завзятість у досягненні мети, незважаючи на перешкоди та невдачі).

4.     Емпатія – чутливість до почуттів, потреб та турбот інших: розуміння інших (сприйнятливість до почуттів та поглядів інших, активний інтерес до їх турбот); сприяння розвиткові інших (сприйнятливість до потреб інших людей у розвитку й підтримка їхніх здібностей); орієнтація на обслуговування  (розуміння та задоволення потреб інших); використання різноманіття (забезпечення сприятливих можливостей для людей), політична чутливість (розуміння відносин влади та емоційних переваг у групі).

5.     Соціальні навички – уміння викликати бажані реакції в інших: переконання (володіння ефективними тактиками переконання); комунікація (відкрите сприйняття та переконливий зворотній зв’язок); розв’язання конфліктів (обговорення та розв’язання суперечностей); лідерство (надихання та управління індивідами і групами); каналізація змін (ініціювання чи управління змінами); створення зв’язків (формування взаємовідносин); співробітництво та кооперація (спільна робота заради спільної мети); здатність працювати в команді (забезпечення групової взаємодії в досягненні спільної мети)  [26, с.51].  

У пізніших дослідженнях емоційної компетентності Керолін Саарні розглядає її як єдність 8 видів здібностей чи вмінь:

-         усвідомлення власних емоційних станів;

-         здатність розпізнавати емоції інших людей;

-         здатність використовувати словник емоцій та форми вираження, прийняті в даній культурі;

-         здібність симпатичного та емпатичного включення в переживання інших людей;

-         здібність розуміти, що внутрішній емоційний стан не обов’язково відповідає зовнішньому вираженню як у самого індивіда, так і в інших людей;

-         здібність справлятися зі своїми негативними переживаннями;

-         усвідомлення того, що структура та характер взаємовідносин значною мірою визначається тим, як емоції виражаються у відносинах;

-         здібність бути емоційно адекватним.

Таким чином, деякі дослідники розводять поняття „емоційний інтелект” та „емоційна компетентність”. Емоційна компетентність – це сукупність знань, умінь і навичок, які дозволяють приймати адекватні рішення та діяти на основі результатів інтелектуальної обробки зовнішньої та внутрішньої емоційної інформації. Тоді як емоційний інтелект – це власне процес обробки емоційної інформації, тобто обмежується дієвістю когнітивної сфери [27, с.157]. Цієї точки зору ми будемо дотримуватися надалі.

Методичні рекомендації тренеру: основні визначення та моделі емоційного інтелекту різних дослідників для унаочнення варто супроводжувати комп’ютерними презентаціями. 

8. Діагностування емоційного інтелекту

Мета: познайомити з відомими на сьогодні методиками діагностики емоційного інтелекту, провести експрес-діагностування рівня розвитку емоційного інтелекту учасників.

Вивчення емоційного інтелекту в психології є однією із важливих проблем. Методики діагностики емоційного інтелекту створювалися в рамках окремих концепцій. У сучасній психології існує два підходи до вимірювання емоційного інтелекту. Перший: емоційний інтелект необхідно вимірювати за допомогою об’єктивних тестів, що складаються із завдань, подібних до вимірювання ІQ. Другий підхід: використання опитувальників. 

-         У 2002 році Д.Майєр, П.Саловей і Д.Карузо створили стандартизований тест для його вимірювання MSCEIT, V2.0 (The Mayer-Salovey-Caruso Emotional Intelligence Test).

-         Методика М.Холла. Має 5 шкал: емоційна обізнаність, управління своїми емоціями, самомотивація, емпатія, розпізнавання емоцій інших людей.

-         Методика Н.Шутке. Має 3 шкали: оцінка і вираз емоцій; регулювання емоцій; використання емоцій при вирішенні проблем.

-         Методика Ем ІQ-2, створена Е.А.Орловим, В.В.Одинцовою. 6 шкал: загальний бал; самоаналіз і самозахист; самоконтроль; вираз емоцій; соціальна чутливість; самооцінка чутливості.

-         Опитувальник ЕмІн, розроблений Д.В.Люсіним (дається роздатками). Методика містить 5 субшкал: розуміння емоцій інших; управління емоціями інших; розуміння своїх емоцій; управління своїми емоціями; контроль експресії. Сумування балів за шкалами дає можливість виявити рівень внутрішньоособистісного та міжособистісного інтелекту, загальний рівень емоційного інтелекту. Можливе підрахування ще двох шкал: розуміння емоцій та управління емоціями [23, с.417].

Експрес-діагностування

Учасникам пропонується взяти участь в експрес-діагностуванні емоційного інтелекту, відповівши на ряд тверджень. Дані твердження були запропоновані Д.Гоулманом. Ці твердження потрібно оцінити за шкалою від 1 („зовсім не згодний”) до 4 („зовсім згодний”).

Перелік питань:

1.     Звичайно я незворушний, позитивний і спокійний, навіть у моменти випробувань.

2.     Я здатний визнавати свої помилки.

3.     Я у відповіді за те, чи досягаю я поставлених перед собою цілей.

4.     Я систематично шукаю нові ідеї, звертаючись до різних інформаційних джерел.

5.     Я успішний у генеруванні нових ідей.

6.     Я легко справляюся з різноманітними вимогами й мінливими пріоритетами.

7.     Я переслідую цілі, що виходять за межі вимог керівництва на нинішній роботі.

8.     Перешкоди і невдачі можуть небагато затримати мене, але не можуть зупинити.

9.     Мої імпульсивні дії та негативні емоції не можуть цілком відволікти мене від роботи.

10.                У своїх діях я орієнтований на досягнення успіху, а не на запобігання невдачі.

Максимальна кількість балів – 40. Чим більша сумарна оцінка за результатами опрацювання цих тверджень, тим краще розвинутий емоційний інтелект [19, с.56].

Після завершення підрахунків, відбувається обговорення результатів. Учасники висловлюються за бажанням

Підтема „Емоції та почуття”

9. Вправа „Я відчуваю любов, коли…”

      Мета: формувати словниковий запас назв емоцій та почуттів, активізувати учасників групи,  підвищити довіру до групи.

      Учасники сидять у колі. Ведучий кидає одному з учасників маленький м’яч з назвою емоції чи почуття, наприклад „любов”. Учасник, який впіймав м’ячик, продовжує наступну фразу „Я відчуваю любов, коли…”. Потім цей учасник називає іншу емоцію чи почуття й передає м’яч іншому учаснику. М’яч повинен побути в руках кожного учасника декілька разів. Назви емоцій та почуттів не повинні повторюватися. Вправа закінчується тоді, коли учасники мають труднощі в називанні нової емоції чи почуття.

 

10. Інформаційне повідомлення „Емоції та почуття”

Мета: актуалізувати знання про емоції та почуття, ознайомити з класифікаціями емоцій та почуттів, сформувати словниковий запас назв емоцій та почуттів.

Ставлення до дійсності відображується в мозку й переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.

Емоції та почуття здійснюють сигнальну та регулювальну функції, спонукають людину до знань, праці, вчинків або стримують її. Природа емоцій і почуттів органічно пов’язана з потребами.

Емоції та почуття органічно взаємопов’язані, але за змістом і формою переживання вони не тотожні.

Емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності.

Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю — це прості емоції. Характерна ознака складних емоцій полягає в тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об’єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення.

Почуття — це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції — радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.

Г.С.Костюк визначав:

1) емоції – відображення ситуаційного ставлення людини до певних об’єктів;

2) почуття – стійке й узагальнене ставлення до об’єктів.

Порівняльна характеристика емоцій та почуттів [41, с.33].

 

Порівняльна характеристика емоцій та почуттів [41, с.33].

 

Емоції (реакції)

Почуття (ставлення)

Виникли в процесі еволюції раніше

Виникли в процесі еволюції пізніше

Притаманні тваринам і людині

В основному притаманні людині

Прив’язані до ситуацій та подій

Прив’язані до об’єктів

Ситуативні і короткочасні

Стійкі і тривалі

Виділяють явища, які мають значення „тут і зараз”

Виділяють явища, що мають стабільну мотиваційну значимість

Одна і та ж емоція проявляється в різних почуттях

Одне і те ж почуття проявляється в різних емоціях

Форми переживання почуттів: афекти, настрій, стреси, фрустрація, пристрасті.

Настрій — це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус.

Афекти — це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки.

Стрес дещо нагадує афект. Він, як і афект, виникає за напружених умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів.

Фрустрація — це своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати перспективи. Розрізняють такі види фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай.

Пристрасті — це сильні, стійкі, тривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень  особистості в одному напрямку, у зосередженні їх на одній меті.

15. Види вищих почуттів:  

Моральні почуття — це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе.

Естетичні почуття — це чуття краси в явищах природи, у праці, у гармонії барв, звуків, рухів і форм.

Праксичні почуття — це переживання людиною свого ставлення до діяльності. Це виявляється в захопленні, у задоволенні діяльністю, творчому підході, радості від успіхів або в незадоволенні, байдужому ставленні до діяльності.

Інтелектуальні почуття є емоційним відгуком на ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або сумніві [15, с.231].

Класифікація емоцій Б.І.Додонова:

Альтруїстичні емоції: виникають на основі потреби в співпраці, допомозі іншим людям: бажання приносити людям щастя і радість, хвилювання за долю кого-небудь і т.п.

Комунікативні емоції – виникають на основі потреби у спілкуванні. Це почуття симпатій, прихильності тощо.

Глоричні емоції (від лат. „слава”) пов’язані з потребою в самоствердженні і славі: почуття гордості, переваги.

Праксичні емоції, що викликаються діяльністю, її змінами, успішністю чи неуспішністю, труднощами здійснення: захоплення роботою, приємна втома, приємне задоволення від того, що справу зроблено.

Пугнічні емоції (від лат. „боротьба”) визначаються потребою в безпеці, інтересом до боротьби: почуття спортивного азарту, спортивна злість.

Романтичні емоції: устремління до всього незвичайного, таємного: почуття містичного, почуття особливої значущості того, що відбувається.

         Гностичні емоції (від грецьк. „знання”) пов’язані з потребою в пізнавальній гармонії: бажання проникнути в сутність явищ, подив при зіткненні з проблемою, радість відкриття істини.

Естетичні емоції, пов’язані з ліричними переживаннями: насолода гармонією і красою об’єкта чи явища, насолода звуками, поетично-споглядальні переживання.

Гедоністичні емоції пов’язані із задоволенням потреби в тісному та душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями – від смачної їжі, тепла, сонця, почуття безтурботності.

Акізитисні емоції (від. франц. „придбання”), що породжуються інтересом, тяжінням до накопичень, приємне відчуття від перегляду своїх накопичень.

Деякі автори виділяють в окрему групу інтелектуальні емоції. До інтелектуальних емоцій відносять: сумнів, подив, задоволення, упевненість, здогад.

Класифікація емоцій згідно з Е.П.Ільїним [18]:

Емоції

Емоції очікування і прогнозу:

-         хвилювання;

-         тривога;

-         страх (форми: боязнь, тривога, боязкість, побоювання, розгубленість, жах, панічний стан);

-         відчай.

Задоволення і радість:

-         задоволення (вищий рівень – захоплення, захват, розчулення);

-         радість (форми: буйство, щастя, злорадність).

Фрустраційні емоції:

-         образа;

-         розчарування;

-         досада;

-         гнів (обурення, злість, лють);

-         несамовитість;

-         печаль (смуток);

-         туга і ностальгія;

-         горе.

Комунікативні емоції:

-         веселощі;

-         зніяковіння;

-         замішання;

-         сором;

-         провина;

-         презирство.

Інтелектуальні „емоції” чи афективно-когнітивні комплекси:

-         здивування;

-         інтерес;

-         почуття гумору;

-         емоції здогадки;

-         сумніви.

Емоційні стани, які виникають у процесі діяльності:

-         стрес;

-         нудьга (стан монотонії);

-         відраза (стан психічного перенасичення);

-         феномен „емоційного вигорання”.

Почуття:

-         симпатія та антипатія;

-         прихильність;

-         дружба;

-         закоханість;

-         любов;

-         ворожість (озлобленість, ксенофобія, цинізм);

-         заздрість;

-         ревність;

-         задоволеність;

-         щастя;

-         гордість;

-         псевдопочуття: почуття обов’язку, почуття нового, почуття дорослості, почуття власного „Я”, почуття причетності тощо.

Емоційно обумовлена (афективна) поведінка:

-         гедонізм і аскетизм;

-         фрустраційна поведінка;

-         агресія;

-         егресивна поведінка (уникнення);

-         горювання (скорбота);

-         альтруїзм;

-         передшлюбне залицяння.

12.Вправа  „Психогімнастика”

Мета: активізувати учасників, сприяти встановленню довірливого контакту між учасниками, налаштувати на експресивну поведінку.

Учасники вільно рухаються по кімнаті під жваву музику. Ведучий задає все швидший темп руху, дає завдання рухатися по кімнаті і при зустрічі з іншими потиснути руки, потім – доторкнутися обома долонями долонь іншого учасника, далі – відштовхнутися від долонь іншого й рухатися далі.

 Наступне завдання – рухатися в різний спосіб. Ведучий пропонує учасникам рухатися по кімнаті лише на правій нозі, на лівій нозі, на викривлених ногах, навприсядки тощо. Потім учасники рухаються із заплющеними очима. 

 

13. Вправа „Експресія емоцій”

Мета: спонукати учасників до вільного експериментування з експресивним виявом емоцій, рефлексії свого стану, спостереження за зовнішнім вираженням емоцій іншими людьми.

Учасники вільно рухаються по кімнаті. Ведучий вигукує назву емоції чи почуття, а учасники в парах мають його виразити один одному якомога експресивніше протягом декількох секунд. При цьому вони спостерігають за собою та за своїм партнером. Потім рух по кімнаті продовжується. Ведучий називає іншу емоцію чи почуття, і учасники вже в інших парах намагаються зовнішньо її відтворити.

Один з учасників виходить уперед і повертається до групи спиною. Інші учасники одночасно мімікою та звуком передають певну емоцію чи почуття, учасник повертається й відгадує, яку емоцію зображає група. Якщо він дав правильну відповідь, то виходить інший учасник.

Ведучий може запропонувати такий перелік: сум, радість, тривога, гнів, страх, вина, обурення, провина, горе, цікавість, презирство, щастя, спокій, розпач, захват, відраза, сором, здивування, задоволення, любов тощо.

Рефлексія вправи:

-         Як ви  почувалися в ході участі у вправі?

-         Як взаємодіяли з іншими? Як це пов’язано з вашим  життям?

-         Які емоції вдалося відтворити гірше, які краще? Що це свідчить про вас?

-         Чи достатньо експресивно виражали емоції? Якщо ні, то що стримувало, що заважало?

-         Чи однаково почувалися в парах з різними партнерами? Якщо ні, то чому?

-         Як у міміці проявляються емоції людини?

15.Вправа „Візуалізація”

Мета: рефлексія емоцій та почуттів, підвищення самоусвідомлення, відреагування  непережитих емоцій та почуттів, формування навичок саморегуляції за допомогою щоденника.

Часто наші емоції і почуття є важливими для нас, оскільки пов’язані з найближчими для нас людьми. Особливо, якщо  з нашими батьками, дітьми, партнером (чоловіком чи жінкою), друзями.  Не завжди вони допускаються до свідомості, виявляються та приймаються. Проте, їх придушення, витіснення не свідчить про їх відсутність. Особливого значення набувають у дорослому житті ті емоції та почуття, які виникали в дитинстві, але не були пережиті. Часто вони впливають на наше сьогодення. Щоб їх усвідомити та ідентифікувати, ми можемо скористатися техніками релаксації та візуалізації. 

Учасники сидять у колі. Під мінорну музику ведучий проводить прогресуючу релаксацію та індукує візуальне перенесення учасників у дитячий вік (років 5-10), знайоме із дитинства оточення, домівку, зустріч з мамою та татом у дитинстві, усвідомлення до них почуттів, емоцій, які до сих пір є актуальними. Потім відбувається дорослішання, згадується підлітковий вік, стосунки з найближчими родичами (мамою, татом, братами та сестрами) та однолітками, друзями, іншими знайомими. За тим візуалізуються найважливіші емоційно забарвлені події юності та дорослості.  

На візуалізацію кожного вікового етапу ведучий промовляє такий текст: „Згадайте, за яких умов ви відчували злість. Що тоді трапилося. Гнів? До кого і на що? На кого і за що ви відчували образу? Як ви тоді себе почували? Згадайте ситуації, події, коли ви відчували провину. Ви бачите ситуації, коли  вам було соромно. За що ви соромилися? Коли ви відчували велике горе? Хто був поруч з вами? Що для вас означала ця втрата? Що найбільше вас лякало? Чого ви боялися? Що це був за страх? Як ви від нього оберігалися? Згадайте, що приносило вам найбільшу радість? Хто з людей з цим був пов'язаний? Кого ви найбільше любили? Хто любив вас? Як ви розуміли, що вас люблять? Як ви в цьому віці себе звичайно почували?”.

Після закінчення візуалізації ведучий виводить учасників зі стану релаксації. Учасникам пропонується написати письмову роботу у вигляді автобіографії (додаток 2).

 

16.Вправа „Шкала емоцій”

Мета: розвиток рефлексії, формування навичок розрізнення своїх емоцій та почуттів, усвідомлення причин їх виникнення.

Учасникам роздаються бланки „Шкала емоцій” (додаток 3). Протягом 5-7 хвилин вони відмічають на шкалі рівень відчуття емоції чи переживання почуття в повсякденному житті, поряд записують також спонтанні коментарі відповідно до кожної емоції.

Учасники об’єднуються в  пари. Кожен партнер у парі має розповісти про свою шкалу емоцій за схемою:

-           Які емоції виражені найбільше в повсякденному житті? Чим вони зумовлені? Які особи задіяні?

-           Які емоції виражені найменше? Я їх не відчуваю чи не виражаю?

-           Які емоції легше виявляти? Чому?

-           Чи розумію я причини виникнення емоцій?

-           Чи достатньо наявні позитивні емоції (радість, задоволення, любов)? Якщо ні, то чому?

-           Що я можу змінити, щоб позитивних емоцій було більше в моєму житті?

Партнер, який вислуховує, може виступати в ролі фасилітатора розповіді, ставлячи ці питання. Учасник, який розповідає, записує свої усвідомлення.

Рефлексія вправи в загальному колі:

-           Які емоції частіше переживаються в повсякденному житті?

-           Чи виражаються негативні емоції: усвідомлюються,  висловлюються, приймаються, відреаговуються?

-           Чи є спільні усвідомлення між учасниками групи?

 

17. Вправа „Емоції в тілі”

Мета: рефлексія своїх відчуттів та емоцій, усвідомлення можливості соматизації невиражених переживань.

Учасники зображують на папері схематичну фігурку людини. Потім намагаються визначити, коли вони переживають ту чи іншу емоцію (почуття), що перераховані у „Шкалі емоцій”, то в якому органі чи місці в тілі відчувається (локалізується) ця емоція.

Рефлексія вправи:

-            Чи локалізовані відчуття в певному місці, органі?

-            Які емоції (почуття) відчуваються найчіткіше? Що це за відчуття?

-            Якщо це відчуття негативної емоції, то чи не має в цій ділянці тіла якихось захворювань, дискомфорту?

-            Як відчуваються в тілі негативні та позитивні емоції?

 

Підтема „Образа”

18. Групова дискусія „Переживання образи”

Мета: проаналізувати особливості переживання образи, експресивні вияви цієї емоції, виявити супутні емоції,  особливості психологічної роботи з образою.

Ведучий спонукає учасників до дискусії за такими питаннями:

-       Як переживається образа? Якими емоціями та почуттями може супроводжуватися? Якими емоціями та почуттями може заміщуватися?

-       Що може викликати образу? Що найбільше ображало (ображає) у житті?

-       Які рольові позиції людина приймає сама та наділяє того, хто образив? („жертва”/„переслідувач”)?

-       Як довго може тривати образа?

-       Яка її функція? У чому вона обмежує людину?

-       Який може бути результат психологічної допомоги людині, яка носить образу в собі?

-       Які образи учасники мають до сьогодні? На кого і за що? Як довго носять їх у собі? (Учасники записують відповідь у нотатник).

-       Яку функцію виконує ця образа? У чому їх обмежує? (Учасники записують).

 

19. Вправа „Клубок образ”

Мета: навчити виражати образи, розвиток рефлексії та навичок саморегуляції.

Учасники виписують на окремий аркуш одну образу, яку „носять у собі”. Потім, зім’явши аркуш, ховають його під одяг до тіла. Ведучий запитує в учасників про те, що вони відчувають у зв’язку з усвідомленням наявності прихованої образи. Чи немає в цьому місці в тілі соматичних захворювань чи соматичного дискомфорту? Якщо є, то чи може це бути пов’язано з „носінням образи в собі”?

Потім учасники, об’єднавшись у двійки, розповідають про свою образу партнеру. Учасник-слухач може допомогти розповідати, ставлячи запитання. Учасники в парах міняються ролями.

Ведучий пропонує учасникам встати й ходити вільно по кімнаті. Зустрічаючись з новим партнером, обмінятися репліками:

-                             Яку образу ти носиш в собі?

-                             Я ношу образу на… за….

Кожен учасник, зустрінувшись з усіма іншими, сідає на своє місце.

Ведучий ставить у центрі кімнати кошик для сміття. Кожен учасник по черзі підходить до кошика, і зі словами „Я відпускаю образу на… за…” кидає зім’ятий папірець у нього.

Рефлексія вправи:

-            Що зараз відчуваю?

-            Чи легко було говорити про образи? Коли було легше: на початку чи під кінець вправи?

-            Що допомагає відпустити образу? Що заважає?

-            Чи відпустив ти образу насправді? Якщо ні, то чому? Скільки ще часу будеш носити образу в собі?

 

Підтема „Злість і гнів”

20. Вправа „Особливості переживання злості і гніву”

Мета: проаналізувати особливості переживання та вираження злості та гніву, допомогти  усвідомити індивідуальні особливості переживання гніву, сприяти розвитку навичок самоаналізу.

Учасники об’єднуються у двійки. Один учасник – „розповідач”, інший – „слухач”. Слухач допомагає партнеру розповідати про його переживання злості та гніву, задаючи ряд запитань:

-           Як часто ти в повсякденному житті гніваєшся, злишся? Чи відчуваєш ти різницю між цими емоціями? У чому вона, на твою думку, полягає?

-           Яку функцію виконує гнів?

-           Що найбільше викликає в тебе гнів? Наведи конкретний приклад.

-           Що ти робиш, коли гніваєшся?

-           Де ти відчуваєш гнів у тілі? Які це відчуття?

-           Гнів ти проявляєш ввічливо чи щиро? Як саме? Яку користь несе такий прояв гніву? Чи завжди є ефективним такий вияв гніву? У яких випадках він є неефективним?

-         Які навички слід розвивати, щоб ефективно та конструктивно    проявляти свій гнів?

Учасники об’єднуються в четвірки й обговорюють відповіді на поставлені запитання:  у чому їхні переживання гніву відрізняються і в чому подібні?  Потім обговорення відбувається в загальній групі.

 

21.Вправа „Тух-тібі-дух”

Мета: оволодіти способом вираження гніву і злості.

Учасники встають і утворюють коло, згадують свій стан, коли вони злилися чи гнівалися. Намагаються ввійти в цей стан.  Учасники рухаються по кімнаті і, зустрічаючись з іншим учасником, промовляють фразу „Тух-тібі-дух”. Слід якомога більше намагатися проявити емоцію в цій фразі. Вправа закінчується тоді, коли учасники відчувають легку втому.

 Рефлексія вправи:

- Чи відчули повний вияв емоцій злості і гніву?

- Наскільки складно було проявити емоцію на початку і в кінці вправи?

- Чи довго вдалося бути в стані гніву? Як це характеризує особистість?

- Які емоції відчуваєте тепер?

 

22. Міні-лекція „Я-повідомлення”

Мета: навчити використовувати конструктивні прийоми вираження злості та гніву, познайомити з прийомом „Я-повідомлення”.

Ведучий знайомить учасників з дво- та чотирифазовим „Я-повідомленням”.

Фази побудови двофазового „Я-повідомлення”:

1)    інформація про відчуття емоції чи почуття: „Я відчуваю (емоція)…”, „Мені (емоція)…”;

2)    конкретний факт („…коли ти…(конкретна поведінка, вчинок)”.

Фази побудови чотирифазового „Я-повідомлення”:

1)    інформація про своє почуття;

2)    факт, з яким пов’язане почуття;

3)    своє бажання;

4)    наслідок.

Приклад: „Я злюсь, коли ти мені не допомагаєш готувати, якби ти мені зараз допомогла, я б відчув підтримку”.

Учасники формулюють та записують дво- та чотирифазові „Я-повідомлення” стосовно свого гніву.

Учасники об’єднуються у двійки. Спочатку озвучують самостійні напрацювання та апробують  дво- та чотирифазові „Я-повідомлення” стосовно емоцій, які виникають „тут і тепер”.

 

Підтема „Провина та сором”

23. Групове обговорення „Особливості переживання провини та сорому”

Мета: сформувати уявлення про особливості переживання емоцій провини та сорому.

Ведучий запрошує учасників до дискусії:

-                             У чому суть переживання провини? Яка її функція?

-                             Як формується почуття провини в онтогенезі?

-                             Чим різняться емоції провини та сорому?

-                             Як проявляються емоції провини та сорому? Якими емоціями можуть заміщуватися?

-                             Як можна позбавитися емоцій провини та сорому?

 

24. Вправа

 „Пробачення”

Мета: проаналізувати власне почуття провини, формування конструктивних навичок подолання провини.

Учасникам пропонується заповнити таблицю:

За що відчуваю провину?

Перед ким відчуваю провину?

Що можу зробити, щоб не відчувати провини?

Що хочу зробити, щоб не відчувати провини?

 

 

 

 

Після завершення самостійної роботи учасники об’єднуються у пари і обговорюють свої записи.

Рефлексія вправи:

-                             Як довго можна „носити в собі” провину?

-                             Які є конструктивні способи подолання провини?

-                             Чи завжди те, що можна зробити щоб подолати провину, хочеться робити? Чому ні? Що заважає?

-                             Як ця вправа вплине на ваше життя?

 

25. Вправа „Метафора сорому”

Мета: пропрацювання емоції сорому, перетворення образу свого сорому, спонукання до позбавлення від сорому.

Учасникам пропонують візуалізувати образ свого сорому: на що він схожий (предмет, явище, дія тощо). Потім учасникам потрібно відповісти для самих себе на запитання:

-                             Як довго цей сором „живе”?

-                             У який період життя він з’явився?

-                             Які події тоді відбувалися?

-                             Хто був задіяний у цих подіях?

-                             Які ресурси ви витрачаєте на підтримання сорому?

-                             Які функції у вашому житті він виконує?

-                             Скільки часу ви плануєте жити з цим соромом ще? Чи готові позбутися від нього?

-                             Чи можете ви пробачити себе за сором?

-                             Уявіть, як цей образ руйнується. Що із ним відбувається?

Після візуалізації учасникам пропонують записати свої усвідомлення.

Рефлексія вправи: учасники висловлюються за бажанням про свої візуальні образи та усвідомлення.

 

26. Вправа „Розширення концепції”

Мета: виявити концепції, що лежать в основі почуття сорому, визначити їх конструктивну та деструктивну роль у житті, розширити концепції учасників.

Учасники записують тезою (слово, словосполучення) факт, що постійно або часто в житті викликає в них сором. Це може бути певна ситуація, риса, якість тощо, яка існує досить довго або наявна в їх теперішньому житті. Потім пропонують проаналізувати частоту виникнення сорому; ситуації, в яких він з’являється; задіяних осіб, свої фізичні відчуття та інші емоції, які з’являються в цих ситуаціях. Свої усвідомлення учасники записують.

Поряд їм пропонують записати концепцію (певне життєве правило, установка, норма), яка викликає емоцію сорому. Цю концепцію аналізують із точки зору її корисності в житті та обмежень, які вона привносить. Потім учасники аналізують і записують кардинально протилежну концепцію (контр-концепцію), яка факт „позбавляє” сорому.  Концепція і контрконцепція об’єднуються в один вислів, фразу, що буде поєднувати дві думки в одну найбільш конструктивну. Учасники записують нову розширену концепцію, по черзі за бажанням озвучують свої концепції.

Рефлексія вправи:

-                             Чи завжди ми адекватно відчуваємо сором?

-                             Як наші думки, концепції зумовлюють виникнення сорому?

-                             Як формуються наші життєві концепції?

-                             Яке нове бачення факту з’явилося після розширення концепції?

 

Підтема „Тривога і страх”

27. Групове обговорення „Особливості переживання тривоги і страху”

Мета: сформувати обізнаність щодо особливостей переживання та проявів емоції тривоги та страху.

Учасники обговорюють підтему за такими опорними запитаннями:

-                             Яке значення тривоги, страху в житті? Яку функцію вони виконують?

-                             Які види тривоги і страху існують?

-                             Які вікові особливості переживання страху?

-                             Як страх і тривога можуть виявлятися, якими емоціями маскуватися?

-                             Які є конструктивні способи подолання тривоги і страху?

 

28. Вправа „Мій страх”

Мета: сприяти розрізненню, усвідомленню та прийняттю власних  тривог і страхів.

Учасникам пропонується на аркуші паперу зобразити свою тривогу чи страх. При цьому це має бути не сюжетний малюнок, а інтуїтивний. Учасники обирають колір чи кольори олівців і починають водити ними по аркушу. Необхідно відчути стан, що може відповідати переживанню тривоги чи страху, і виявити його на папері.

Учасники в колі аналізують малюнки:

-                             Наскільки ваша тривога(страх) усвідомлена?

-                             Як її наявність впливає на ваше життя?

-                             Яку функцію вона виконує, до чого спонукає?

-                             Чи обговорювали ви свою тривогу з іншими людьми? З ким саме?

-                             Як ви її долаєте? Як можна подолати?

Учасникам пропонується зобразити інший інтуїтивний малюнок, на який вони спроектують свій стан, коли вони позбавилися тривоги (страху).

Рефлексія вправи:

-                             Яку емоцію, почуття ви зобразили?

-                             Які почуття супроводжували процес зображення першого та другого малюнків?

-                             Які кроки в житті можна здійснити, щоб стало менше тривоги (страху)?

 

29. Вправа „Оберіг”

Мета: навчити користуватися позитивними установками для зниження тривоги (страху).

Ведучий знайомить учасників з поняттям „афірмації”, розповідає про способи їх застосування та правила складання. Наводить приклади. На підлозі розкладає папірці з написами афірмацій.

Учасники вигадують або обирають для себе найбільш прийнятний вираз, що слугуватиме для них своєрідним словесним оберегом. Записують для себе в нотатник.

Методичні рекомендації ведучому:

Правила складання афірмацій:

-         має бути лаконічною фразою;

-         повинна мати позитивну модальність, відсутня заперечна частка „не”;

-         сформульована в теперішньому часі;

-         повинна легко запам’ятовуватися;

-         повинна мати заспокійливий і оптимістичний зміст;

-         повинна містити в собі особистісний смисл для учасника.

Підтема „Горе”

30. Групове обговорення „Особливості переживання горя”

Мета: надати знання про особливості переживання втрати, стадії переживання горя, розширити уявлення про процес горювання.

Учасникам пропонують взяти участь у дискусії, спираючись на такі запитання:

-                             Яке значення горя в житті людини?

-                             Які причини виникнення горя?

-                             Які стадії має процес переживання горя? Як може блокуватися цей процес?

-                             Які основні правила роботи з клієнтом, який переживає горе?

 

31. Вправа „Життєві втрати”

Мета: сприяти усвідомленню своїх життєвих утрат, спонукати пережити „законсервоване” горе, розширити уявлення про життєвий смисл утрати.

Учасникам пропонується намалювати лінію свого життя й поділити її на певні життєві періоди (періоди кожен учасник визначає для себе сам). Наприклад: „дошкільне дитинство”, „дитячий садок”, „підлітковий вік” і т.п. Потім зобразити на цій лінії, у відповідному періоді, життєві втрати, які викликали сильне чи помірне переживання горя. Виокремити одну із утрат і схематично зобразити ввігнутою прямою: що відчував у ситуації, коли дізнався про втрату, які емоції та почуття супроводжували процес переживання втрати, стан прийняття й примирення, процес „відродження” після втрати. Прописати, які емоції й почуття виникають тепер при згадці про втрату, на якому етапі зараз знаходяться учасники, як змінила втрата особистість учасників і чого навчила.

Учасники об’єднуються в трійки і розповідають по черзі про свої життєві втрати.

Рефлексія вправи:

-                             Чи однаково ми реагуємо на втрату одразу і через тривалий час?

-                             Які етапи переживання горя ви пройшли?

-                             Як змінила вас ця втрата?

-                             Чи є такі втрати, які є не пережитими і сьогодні?

Методичні рекомендації ведучому: з учасниками, які мають не пережиті втрати,  інколи доцільно провести додаткову роботу.

  Рефлексія вправи:

-                             Скільки енергії витрачається на подолання щоденних мікростресорів?

-                             Чим визначається якість життя: макро- чи мікроподіями?

-                             Якими подіями людина здатна керувати?

Як можна змінити життя, щоб у ньому було менше стресу?

Підтема „Любов”

33. Мозковий штурм „Любов – це…”

Мета: розширити уявлення про індивідуальні способи розуміння любові, показати процесуальність, а не статичність цього почуття.

Учасники по черзі по колу продовжують речення „Любов – це…”. Потім їм пропонують по черзі продовжити речення „Любов – коли…”.

Рефлексія вправи:

-                             Для вас любов – це процес чи стан? Яке визначення було сформулювати легше? Чому?

-                             Які нові ідеї ви почули від інших? Чим вони були корисні для вас?

-                             Чи завжди люди однаково розуміють це почуття?

 

34. Вправа „Любов і дірочки”

Мета: сформувати уявлення про індивідуальні способи виявлення та розуміння любові, розширити арсенал проявів почуття любові.

Ведучий знайомить учасників зі способами вираження любові згідно з теорією Г.Чемпмена („Пять языков любви”). Учасники малюють на аркуші серце, що символізує любов. У серці пишуть те, якими способами вони звикли проявляти любов до близьких людей. Поза серцем – як вони відчувають любов від близьких. Потім сердечка відокремлюють від фону.

Усі учасники об’єднуються у дві групи: перша бере до рук „серця”, друга – „фон”, що залишився від малюнка. Учасники зустрічаються один з одним і намагаються віднайти того, хто здатен давати любов у ті способи, які очікує учасник. Потім групи міняються місцями.

Рефлексія вправи:

-                             Чи однаково ми проявляємо й розуміємо любов?

-                             Що відчуваємо, коли наші очікування співпадають (не співпадають) зі способами проявів любові близьких людей?

-                             Які усвідомлення з’явилися?

-                             Що ви можете зробити, щоб у вашому житті було більше любові?

 

Підтема „Радість та щастя”

35. Групове обговорення „Особливості переживання радості”

Мета: проаналізувати особливості переживання радості та щастя.

Ведучий спонукає до обговорення теми, орієнтуючись на такі питання:

-                             Як ви розумієте емоції радості та щастя?

-                             У чому різниця між ними?

-                             Де вони відчуваються в тілі?

-                             Яка їх еволюційна функція?

-                             Які прислів’я та приказки, анекдоти і притчі ви знаєте про ці емоції?

-                             Як можна більше додати своєму життю радості та щастя?

 

36. Вправа „Квітка-семицвітка”

Мета: навчити планувати позитивні події свого життя, підвищити значення волі в управлінні власним життям.

Учасникам пропонують склеїти та розфарбувати пелюстки „квітки-семицвітки”. На кожній пелюстці написати одну подію чи ситуацію з теперішнього або недалекого майбутнього, які приносять (принесуть) учаснику радість, задоволення чи щастя. Потім кожен учасник встає і обмінюється однією пелюсткою з іншим учасником, бажаючи йому радості. Кожен учасник має отримати таке побажання.

Рефлексія вправи:

-                             Чи важко було віднайти сім речей, які приносять радість? Якщо „так”, то про що це може свідчити?

-                             Як ви можете додати більше радості у своє життя?

 

37. Вправа „Зворотній зв’язок”

      Мета: отримати тренеру від учасників зворотній зв’язок, закріпити новий досвід.

      Учасникам на папірцях пропонують записати свої враження від тренінгу у формі двох стовпчиків: „найбільше сподобалося” та „можна покращити”. Папірці збирає тренер.

      По колу за бажанням учасники діляться враженнями.

 

38. „Прощальне коло”

Мета: закріпити позитивні результати тренінгу, розширити перспективне бачення.

Учасники стають у коло, по черзі кладуть руку на плече товариша, який стоїть праворуч, і висловлюють своє побажання групі на майбутнє. Останнім свої побажання всім учасникам висловлює тренер.

Я відчуваю…

 

агонію

горювання

паніку

агресію

доброзичливість

пасивність

азарт

довіру

печаль

активність

досаду

побоювання

бадьорість

дружбу

подив

байдужість

ентузіазм

презирство

безвілля

жалість

прихильність

безнадію

жалобу

пригніченість

безпеку

жах

приниженість

безпомічність

журбу

провину

безсилля

завзяття

радість

безсоромність

задоволення

розгубленість

безстрашність

задоволеність

роздратованість

безтурботність

заздрість

розчарування

біль

заклопотаність

розчуленість

боязнь

замішання

ревність

вагання

захоплення

симпатію

веселість

здивування

скорботу

вимушеність

злість

смуток

виснаженість

злорадість

сором

відповідальність

зневіру

співчуття

відразу

зніяковіння

страх

відчай

інтерес

стрес

віру

кохання

сумніви

вірність

любов

тривогу

ворожість

лють

тугу

впевненість

несамовитість

утіху

вразливість

ностальгію

хвилювання

ганьбу

нудьгу

цікавість

гнів

образу

щастя

гордість

обурення

 

горе

огиду

 

 

 

Додаток 2

Автобіографія

Я,________________________________________________________________________

 

У дитинстві я почував (-ла) себе _____________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я сумував (-ла), коли _______________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я відчував (-ла) тривогу, коли ________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я тоді найбільше боявся (-лася) ______________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я відчував (-ла) гнів, коли ___________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Горе я відчував (-ла) ________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я ображався (-лася) за ______________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я відчував (-ла) провину ____________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я соромився (-лася) ________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я відчував (-ла) роздратування  ______________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я заздрив (-ла) ____________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я відчував (-ла) задоволення, коли ___________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я радів (-ла), коли __________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я відчував (-ла) любов до себе _______________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я любив (-ла) _____________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

У підлітковому віці (юності) я почував (-ла) себе ______________________________

_____________________________________________________________________________

       Я сумував (-ла), коли _______________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я відчував (-ла) тривогу, коли ________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я тоді найбільше боявся (-лася) ______________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я відчував (-ла) гнів, коли ___________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Горе я відчував (-ла) _______________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я ображався (-лася) за ______________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я відчував (-ла) провину ____________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я соромився (-лася) ________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я відчував (-ла) роздратування  ______________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я заздрив (-ла) ____________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я відчував (-ла) задоволення, коли ___________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я радів (-ла), коли _________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я відчував (-ла) любов до себе _______________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я любив (-ла) _____________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

В дорослому віці я почуваю себе ____________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я сумую, коли _____________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я відчуваю тривогу, коли ___________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я найбільше боюся  ________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я відчуваю гнів, коли _______________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Горе я відчуваю ___________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я ображаюся за ____________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я відчуваю провину ________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я соромлюся ______________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я відчуваю роздратування  __________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я заздрю _________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я відчуваю задоволення, коли _______________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я радію, коли _____________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я відчуваю любов до себе ___________________________________________________

_____________________________________________________________________________

       Я люблю _________________________________________________________________

 

 

 

Шкала емоцій

 

Назва емоції/почуття

Рівень переживання в повсякденному житті

Коментарі

Сум

.____.____.____.____.____,____.____.____.____.____.

0       1        2        3        4       5        6        7        8       9      10

 

 

 

Тривога

.____.____.____.____.____,____.____.____.____.____.

0       1        2        3        4       5        6        7        8       9      10

 

 

 

Страх

.____.____.____.____.____,____.____.____.____.____.

0       1        2        3        4       5        6        7        8       9      10

 

 

 

Гнів

.____.____.____.____.____,____.____.____.____.____.

0       1        2        3        4       5        6        7        8       9      10

 

 

 

Горе

.____.____.____.____.____,____.____.____.____.____.

0       1        2        3        4       5        6        7        8       9      10

 

 

 

Образа

.____.____.____.____.____,____.____.____.____.____.

0       1        2        3        4       5        6        7        8       9      10

 

 

 

Провина

.____.____.____.____.____,____.____.____.____.____.

0       1        2        3        4       5        6        7        8       9      10

 

 

 

Сором

.____.____.____.____.____,____.____.____.____.____.

0       1        2        3        4       5        6        7        8       9      10

 

 

 

Роздратування

.____.____.____.____.____,____.____.____.____.____.

0       1        2        3        4       5        6        7        8       9      10

 

 

 

Заздрість

.____.____.____.____.____,____.____.____.____.____.

0       1        2        3        4       5        6        7        8       9      10

 

 

 

Задоволення

.____.____.____.____.____,____.____.____.____.____.

0       1        2        3        4       5        6        7        8       9      10

 

 

 

Радість

.____.____.____.____.____,____.____.____.____.____.

0       1        2        3        4       5        6        7        8       9      10

 

 

 

Любов

.____.____.____.____.____,____.____.____.____.____.

0       1        2        3        4       5        6        7        8       9      10

 

 

 

Арт-терапевтичні вправи

 

Вправа “Малювання за допомогою клубка”

Мета. Розвиток творчих здібностей, підвищення самооцінки; можливе використання з діагностичною метою. Покази: для гіперактивних, тих, що легко відволікаються, імпульсивних, агресивних, замкнутих дітей.

Це техніка, яка є альтернативною малюванню. Може застосовуватися з тими дітьми, які уникають гратися чи малювати (діти зі зниженою самооцінкою через страх осуду бояться малювати).

Арт-терапевт повинен мати клубок ниток або шнурівки будь-якого кольору і товщини. Розмотуючи нитку, він показує дітям, яким чином, створюючи на підлозі чи столі певні фігури, можна за її допомогою „малювати”. Потім він передає клубок одному з дітей і прохає його продовжити „малювання” дитина, створивши свою частину зображення, передає клубок наступному. Після того, як всі діти „помалювали”, проводиться обговорення (наприклад, хто що бачить у лініях, створених ниткою).

Запитання:

·        Чи можеш ти побачити тут якісь букви?

·        Які фігури ти тут бачиш?

·        Чи можеш ти тут розгледіти якісь букви?

·        Яка їжа тут „намальована”?

·        Що нагадують тобі ці лінії: людей, пейзажі, якісь події і т.д.?

Сором’язливим і повільним дітям арт-терапевт може порадити походити навколо „малюнка” або відійти від нього подалі – це іноді допомагає активізувати їх уяву.

 

вправи з сірниками “Сірниковий візерунок”

Візьміть 3 сірники. Закрийте їх у долонях. Потрясіть і киньте на стіл (або килим). Разом з дитиною розглянете комбінацію, що утворилася.

«Подивися, як красиво лягли сірники. Куди «дивляться» голівки сірників? Нагору, униз, ліворуч, праворуч. Запам’ятай цей візерунок. Зможеш його повторити? Я тобі допоможу. Давай візьмемо три сірники з коробки. Дивися на наш візерунок і постарайся його повторити. Молодець!

А тепер давай пограємо так. Візерунок від нас сховався під листком папера. Він хоче знайти свого брата (або сестру). Давай йому допоможемо. Запам’ятав той візерунок? Зроби такий же. Молодець!»

Якщо дитині складно виконувати завдання самостійно, допомагайте їй, проговорюючи кожну свою дію. Гра допоможе розвинути довільну увагу і пам’ять, дрібну моторику, просторові уявлення і багато чого іншого.

 

вправи з сірниками “Фігури, які ожили”

Висипте сірники з коробки на стіл. Скажіть дитині: «Давай намалюємо із сірників будинок (складаємо разом з дитиною із сірників будинок). А поруч з будинком що?.. Дерево. А потім?.. Доріжку... Куди? До річки. Дивися, яка цікава картина в нас з тобою вийшла!

А тепер спробуй сам намалювати що-небудь із сірників. Молодець!

«Давай з тобою подумаємо, хто живе в цьому будинку? Так, бабуся! Ми зробимо її із сірників. Ще хто?..»

У цій грі вам допоможе ваша уява та винахідливість. Далі можна створювати й об’ємні фігури і будинки.

Відкриємо маленький секрет: на цих іграх вчаться актори, удосконалюючи спостережливість, уяву, увагу, пам’ять і чутливість. Саме це допомагає нам орієнтуватися в навколишньому світі і пристосовуватися до умов, що змінюються.

Однак граючись із сірниками, варто забирати коробку, щоб не викликати спокуси запалити сірник. Напевно, не варто вчити наших дітей користуватися сірниками, адже щоб розпалити газову плиту існують пьезозапальнички...

техніка “глиняні каракулі”

Мета. Застосовується для осіб, які мають страх перед малюванням та ліпленням готових форм, а також з тими, над свідомістю яких тяжіють нав’язані культурою шаблони про “красиве” і “потворне”, які заважають їм творити. Особливо ефективна ця техніка на початкових етапах групового процесу, коли сприяє згуртуванню групи і встановленню довірливих відносин.

 

 

Техніка використовується як в індивідуальній, так і в груповій роботі, вона базується на методиці каракуль.

Пара осіб (при роботі в групі) чи клієнт і арт-терапевт (при індивідуальній роботі) беруть по куску м’якої глини, яка вже підсохла. Їм пропонують виліпити чотири-п’ять будь-яких фігур різної форми. Далі парі пропонують помінятися фігурками і об’єднати фігурки іншого будь-яким чином (при бажанні можна взяти ще глини).

Після завершення роботи проводиться розгляд і обговорення того, що вийшло. Обговорення будується таким чином, щоб, акцентуючи увагу на отриманих виробах як продуктах спільної творчості, спробувати оцінити їх в контексті взаємовідносин клієнта і арт-терапевта (при індивідуальній роботі). Через декілька днів після того, як вироби висохнуть, можна запропонувати розфарбувати їх. Ця додаткова стадія дозволяє точніше з’ясувати те, які були творчі наміри клієнта.

Групова модифікація: фігура передається по колу і кожен додає до неї, що забажає, змінюючи її, але не до невпізнанності. Обмін триває до того часу, доки автор не отримає назад свою фігуру. Вкінці заняття доцільно провести обговорення, акцентуючи увагу на почуття членів групи в момент, коли вони отримали свою роботу назад. Тоді кожному, можливо, потрібно було щось у собі подолати і прийти до усвідомлення колективного авторства своєї роботи, як і робіт всіх учасників групи.

 

Вправа “Малюнок музики”

Мета. Самопізнання своїх особистісних властивостей і свого ставлення до людей та світу в цілому. Вправа допомагає з незвичного боку подивитися на себе та інших.

Інструкція: “Сядьте зручно і послухайте музику. За моїм сигналом починайте малювати ті почуття, які у вас викликає ця музика, або ті образи, символи, які у вас асоціюються з цією музичною темою. Ви повинні прагнути до того, щоб виявити себе якомога повніше”.

Час звучання музики – орієнтовно три хвилини, але він може змінюватися за бажанням арт-терапевта у зв’язку з тими психодіагностичними, психокорекційними і психотерапевтичними завданнь, які він ставить перед собою та перед учасниками групи. Потім малюнки збираються, і влаштовується імпровізована виставка, під час якої група повинна впізнати авторів малюнків.

Після виставки проводиться обговорення: “Поділіться своїми враженнями, звертаючи увагу на те, наскільки кожному з вас вдалося розкрити себе у цьому малюнку музики. Що допомогло впізнати автора? Кого зовсім не впізнали? Чому? Настільки незвичайним був малюнок? Чи автор не зміг виразити свої почуття? Чи вас ще погано знають?”

Під час перегляду виставки учасники можуть фіксувати свої “відкриття авторів” на окремому аркуші паперу. Тому малюнки варто пронумерувати, але зробити це таким чином, щоб члени групи не змогли дізнатися, кому який малюнок належить.

 

Вправа для групової арт-терапевтичної роботи

“Дерево”

Мета: діагностика і розвиток здатності до кооперації; діагностика і корекція групових процесів.

Покази: діти старшого віку, підлітки

Обладнання: листки паперу, які розкладають один біля одного (для зручності їх можна злегка закріпити).

Інструкція: “Кожен з вас вибирає собі листок, на якому він хоче малювати. Тема спільного малюнку – дерево. Готовий малюнок повинен являти собою дерево. Розмовляти один з одним не можна”.

І етап. Учасники приступають до спільного малювання дерева. Для виконання цього завдання потрібно одночасно добре сконцентруватися на своїй індивідуальній частині і при цьому постійно мати на увазі, що метою є спільний твір.

В ході спостереження за груповою роботою слід звернути увагу на наступне:

·        Хто малює стовбур?

·        Якщо декілька людей починають малювати стовбур, то чия ідея перемагає в результаті?

·        Які зусилля докладає кожен, щоб захистити своє бачення стовбура (малює особливо яскраво, з силою натискає на олівець чи фломастер, інтенсивно його замальовує)?

·        В якій мірі їм вдається переконати інших у своїй правоті?

·        В якій мірі на це погоджується сама група?

·        Що привносить кожен у загальну картину? Чи в змозі група дати життя спільній картині зі стовбуром і кроною?

ІІ етап. Пропонуємо учасникам розглянути картину, що вийшла. Перший результат: учасники відразу, без інтерпретації, бачать міру своєї здатності і готовності кооперуватися. Запитання, на які пропонуємо самим собі відповісти учасникам:

·       Чи цілісною є картина?

·       Чи добре пов’язані між собою різні частини картини?

ІІІ етап. Відразу після закінчення огляду відбувається групове обговорення. Запитання для обговорення:

·       Який твій вклад у ціле, що він привносить?

·       В якій мірі ти сприймаєш свій малюнок як частину цілого?

·       Перемістися у свій малюнок, уяви собі, що ти – це він. Як ти почуваєш себе на своєму місці (наприклад, скраю чи посередині)? Як з цим у тебе в житті? Ти задоволений своїм „місцем” чи ні?

·       Тепер вибери для себе іншу частину дерева – ту, яка тебе особливо приваблює, і помісти себе туди. Як ти почуваєш себе на цьому місці, що тепер ти привносиш у ціле? Що тепер ти являєш собою, на відміну від свого малюнка? Якщо б ти був цією частиною, як би ти почував себе в групі? А в житті? У тебе з’явилися якісь нові почуття і можливості? Що ти можеш робити і відчувати, чого не міг до цього? Чого не можеш?

·       Тепер дай можливість обом частинам малюнка поговорити один одним. Що могла б одна з них сказати іншій? Які їх стосунки один з одним?

 

Техніка «мертвої» і «живої» води

Мета. Пропрацювання ситуації звільнення та творення на глибинному рівні психіки.

Інструкція (слова арт-терапевта тут і далі курсивом): “Ми знаємо з казок, що “мертва вода” “розчиняє” все те, що гальмує розвиток людини, “жива вода” дає нам нові сили для творення”.

Учасникам пропонується виконати малюнки на теми (зауважимо, що на одному занятті не потрібно брати всі зазначені теми – досить однієї):

·     «Це мені хотілося б забрати з мого життя»;

·     «Те, що заважає мені почувати себе спокійно»;

·     «Мої пута»;

·     «Що я бачу через рожеві окуляри»;

·     «Зачарований».

Далі учасники групи розповідають про свої малюнки, про те, від чого б їм хотілося звільнитися, що вони бажають «полити мертвою водою».

Потім всім бажаючим пропонується спалити малюнки. Тобто спалити те, що їм заважає. Для цього береться велика вогнетривка ваза, у якій розводиться вогонь. Учасники групи мнуть свої малюнки, у кожен рух вкладаючи думку про звільнення від руйнівних тенденцій. Потім, грудка, у яку перетворився малюнок, кидається у вогонь. Коли усі, хто хотів спалити малюнки, зробили це, вогонь заливається символічною “мертвою водою”.

“Тепер те, що заважало, перетворено в попіл, «мертва вода» зробила його безпечним, нейтральним. Що робити з ним далі? Колись цей попіл був нашими переживаннями, оманами. Тепер він став нашим життєвим досвідом. Осмислений досвід може стати прекрасним добривом для росту нових ідей, починань. Крім того, попіл корисний землі. Отже, цей попіл послужить добривом для нових творчих тенденцій”.

Учасникам групи пропонується взяти по одному чи декілька зерняток. Набір зерен пшениці, рису й інших злаків потрібно мати під рукою. Також добре підійде для таких занять і насіння трави.

У ваших руках зараз насінина, з якої виростає нове життя і можливості. Подумайте, помрійте про те, що б вам хотілося зробити корисного в житті. Уявіть своє бажання виконаним... А тепер я прошу вас підійти до ящика із землею і посадити свої зернята (якщо є можливість, можна вийти на вулицю і посадити насінини в саду; якщо такої можливості немає, необхідно заздалегідь підготувати ящик із землею)”.

Після того як усі насінини будуть посаджені, кожен учасник поливає землю “живою водою”. Також “живою водою” корисно вмитися. Після цього в землю закопується попіл, тому що тепер він удобрює її.

 

“Шановні чарівники! Сьогодні надзвичайний день. Ми не просто намалювали й усвідомили те, що заважає нам творити, ми перетворили це в попіл. Але не просто розвіяли його по вітру, а знайшли йому важливе застосування. Сьогодні ми посадили зерна нового і полили їх “живою водою”. Будемо ж довіряти природному темпу проростання зерен. Не будемо піддаватися суєті і квапитися. Закон життя, закон творення говорить: “На добрій землі обов’язково будуть сходи”. Ми вмилися “живою водою” і заберемо це чудесне відчуття із собою з казкової країни